Дивно, однак якби родичі багатьох покійників піклувалися про них за Життя хоч на половину так, як піклуються тоді, коли це вже ні до чого, ті радо відмовилися б від найдорожчого склепу — але така вже людська вдача: ми цінуємо по-справжньому тільки те, чого не маємо.
Не можна прив’язуватися до людей всім серцем, це непостійне і сумнівне щастя. Ще гірше — віддати своє серце одній єдиній людині, бо що залишиться, якщо вона піде? А вона завжди йде.
Коли Люди заподіюють тобі біль знову і знову — думай про них як про наждачний папір. Вони можуть зачіпати і ранити тебе, але врешті-решт ти будеш відполірований до ідеального стану, а від них не буде ніякого толку.
я завжди божеволів від могутніх людей — диктаторів і типу того. я завжди дивувався тим людям, яких пам'ятають сотні років опісля їх смерті. я дивувався таким, як Ісус — яких пам'ятають тисячоліттями.
Останні коментарі