— У цього малого допитливий розум, — продовжував Тибурцій, як і раніше звертаючись до «професора». — Справді, його священство дав нам все це, хоча ми у нього не просили, і навіть, можливо, не тільки його ліва рука не знала, що дає права, але і обидві руки не мали про це ні найменшого поняття...
Що я можу сказати про себе? Ще так мало прожито і так мізерно мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне й добре, хочеться писати такі вірші, які б мали право називатися поезією.
Останні коментарі