Туга по покинутому, або людині яка нас покинула як би прикрашає ореолом того, хто приходить потім. І післявтрати нове постає у своєрідному романтичному світлі. Старий, щирий самообман.
З людиною відбувається те ж, що і з деревом: чим більше прагне воно вгору, до світла, тим глибше йдуть корені його в землю, вниз, в темряву і глибину — до зла.
Кожен влаштований по-своєму, і немає людини, що була би закінченим лиходієм. Немає й таких, хто сполучив би в собі всі гідності: красу, стриманість, розум, смак і вірність. Кожен гарний по-своєму, і важко сказати, хто ж дійсно краще.
Останні коментарі